Екологічний форум KryvyiRih GREEN Strategy відбувся 28 лютого. В ньому взяли учать народні депутати України, представники центральних органів і місцевої влади, підприємств, експерти, науковці, лідери громадських організацій.

Протягом майже десяти годин роботи форуму тривали активні обговорення та запеклі дискусії у чотирьох тематичних панелях:

• Реформа екологічного контролю: чи вирішує вона проблеми захисту довкілля?
• Екологічні податки 2020: європейська модель чи тиск на бізнес? Формування рентної шкали для промислових підприємств – чи може це питання допомогти довкіллю?
• Екологічний моніторинг як головний чинник контролю промислового впливу підприємств.
• Проблема шахтних вод Кривбасу: чи є надія на зміни?

У числі учасників форуму, близько 130 осіб, також були присутні гості з Фінляндії – Туйа Хіллі – начальник Управління екології провінції Лапландія, та Швеції – Даніел Молінг – екологічний консультант компанії ECOZ AB, що презентували екологічну політику своїх країн.

Інститут екологічного управління та збалансованого природокористування, як представник громадськості, не зміг залишитись осторонь цієї події. Новопризначений президент Інституту Анна Вєтрова, прийняла активну участь у обговоренні нагальних екологічних питань та виступила у ролі спікера в панельній дискусії «Екологічні податки 2020: європейська модель чи тиск на бізнес?».

Окреслила ситуацію екологічного оподаткування в Україні, вказала на прогалини в системі розподілу податкових надходжень, закликала до об’єднання навколо вирішення існуючих питань на платформі GREEN MIND сезону 2020.

Основний акцент доповіді був спрямований на недоцільність та абсурдність порівняння понять, відсоткових ставок та часток у ВВП екологічного податку в Україні та environmental tax у країнах ЄС.

В Україні екологічний податок – це загальнодержавний обов'язковий платіж, який сплачують суб’єкти, що забруднюють довкілля – атмосферне повітря, водні ресурси, розміщують та утворюють відходи (зокрема, і радіоактивні). По суті ми маємо все той же збір за забруднення навколишнього природного середовища, що існував до 2011 року, який сьогодні має гучну назву екологічний податок. Різниці по суті між ними не знайти. Від ВВП України екологічний податок становить 0,2%, а переважна більшість надходжень – податок на викиди забруднюючих речовин і парникових газів.

В той час, як в країнах ЄС взагалі не існує єдиної уніфікованої системи екологічного податку.

Поняття environmental tax застосовується з метою збору статистики про надходження від таких платежів і трактується як податок, базою оподаткування якого є фізична одиниця, що має конкретний, доведений негативний вплив на довкілля.

До environmental tax належать такі групи платежів:

• податки на вугілля, нафтопродукти, газ, електроенергію, паливо тощо – energy taxes;
• платежі за ввезення, експлуатацію, утилізацію транспортних засобів, з їх продажів та перепродажів – transport taxes;
• податки на забруднення об’єктів довкілля – платежі за фактичні викиди забруднюючих речовин, скиди у водні об’єкти, шумове забруднення та рентна плата за видобування корисних копалин, забір води тощо – taxes on pollution & resources.

Як бачимо environmental tax в ЄС охоплює набагато ширше коло обов’язкових платежів, ніж поняття "екологічний податок" за нормами вітчизняного законодавства.

Варто відзначити, що левову частку надходжень становлять енергетичні та транспортні податки – відповідно 77% та майже 20% від суми environmental tax за 2018 рік. Податки за користування ресурсами та забруднення в ЄС забезпечують набагато менше надходжень. Однак ці надходження в десятки та сотні разів перевищують доходи від аналогічних платежів в Україні, якщо рахувати у частках від загальної суми податкових надходжень.

Не менш гострим виявилось питання розподілу надходжень від екологічного податку в Україні. Розподіляється екологічний податок відповідно до "Бюджетного кодексу України" і кожен рік пропорції його розподілу можуть змінюватися.

На сьогодні всі надходження екологічного податку спрямовується до загального фонду Державного бюджету. З них лише 55% витрачаються на програмні екологічні заходи різних рівнів через обласні і місцеві бюджети. Для прикладу, в 2011 році цей показник дорівнював 70 %. Суттєва різниця.

45 % надходжень осідають в Держбюджеті на національному рівні. В 2018 році це 2,8 млрд. грн., в 2019 – 4 млрд., з них витрачено на природозахисні заходи у 18 році 360 млн. грн., а в 19 – лише 400 млн. Де решта? Нажаль, ці кошти не накопичуються у спеціальному фонді, як це було до 2014 року, а використовуються на інші бюджетні потреби.

Більш того, аналізуючи навіть реалізовані заходи можна зробити висновки, що рішення про їх впровадження приймались без належного обґрунтування щодо природоохоронної ефективності та без публічного обговорення з громадою. Як правило перелік таких заходів «скирдується» виходячи з власного погляду розпорядника коштів – на що їх витрачати.

За результатами впровадження профінансованих заходів не проводиться належна еколого-економічна оцінка їх дієвості. Тобто, не відомо чи їх реалізація взагалі вплинула на покращення стану довкілля.

В результаті: довкілля забруднено, за це сплачено, але відновлення чи покращення стану довкілля не сталося.

Була згадана так звана green tax reforms – структурна перебудова податкових систем з одночасним зменшенням податкового навантаження на оплату праці та наданням державної допомоги на зелену модернізацію підприємствам-забруднювачам, що відбулась наприкінці минулого століття в Європі.

В результаті цих змін складалася ситуація win-win: через введення екологічних платежів стимулювались технологічні інновації, зменшувалось забруднення довкілля, а оподаткування доходів значно знижувалося.

Сьогодні середньостатистичний європейський завод більшість своїх екологічних податків сплачує в ціні енергетичних продуктів та електроенергії, які він використовує у своїй діяльності.

Кількість викидів регулюється за допомогою системи торгівлі квотами.

В низці випадків цей завод може використати податкові пільги. Як правило, їх отримання пов’язане зі стимулюванням його до впровадження ресурсоефективних технологій більш чистого виробництва або методів управління.

Що ж в Україні? А в Україні з 2015 року було вилучено норму закону, яка дозволяла підприємствам-забруднювачам отримувати частину коштів екологічного податку на реалізацію екологічних природоохронних заходів.

Відповідно до Угоди про асоціацію між Україною та ЄС, держава може надавати допомогу українським виробниками на рівні 40% прийнятних витрат для модернізації, з метою переходу на нові європейські екологічні стандарти.

Відповідно до чого, було сформовано умову досягнення вищевказаної мети, а саме, що виробники повинні не лише справно сплачувати екологічний податок, але й отримувати державну допомогу на модернізацію за чітко визначеними умовами на заходи із захисту довкілля.

Таким чином підвищиться ефективність використання екологічного податку в Україні і частково налагодиться виконання його регулятивної та стимуляційної функцій.

«Згадуючи ст. 360-361 тієї ж Угоди про асоціацію, що «сторони розвивають та зміцнюють співпрацю з питань охорони довкілля і таким чином сприяють реалізації довгострокових цілей сталого розвитку та зеленої економіки» покладаємо надію на те, що це питання стане частиною «малої податкової реформи», запланованої на весну 2020 року. Проте, як помітили не лише ми, імплементацію європейської моделі environmental tax reforms складно назвати «малою», - резюмувала Анна Вєтрова.

Більше інформації про роботу форуму можна знайти на сайті організаторів ecorada.org